Поняття і зміст джерел конституційного права
Джерело права — це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право (як волю) в об’єктивовану реальність. Право як об’єктивована реальність існує в певних формах (в літературі навіть нерідко ототожнюють поняття «джерело права» і «форма вираження права»).
Творення права — явище надзвичайно складне і багатогранне. В одних випадках таке творення втілюється в юридичних діях (звичайних актах) державних органів чи безпосередньо народу (його частини), в інших — в письмових актах — документах.
Світова практика знає чимало джерел права. Це — акти-документи, традиції, правові (в тому числі й конституційні) звичаї, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систему джерел права (відповідно — систему джерел галузі права).
Все це повною мірою стосується й конституційного права, яке також має відповідну систему джерел.
Важливе значення має вирішення питань про характер, зміст, генезис (походження) та особливості джерел конституційного права України.
Чи можна говорити про історію українського конституційного права? Так, першою Конституцією України є конституція Пилипа Орлика, що була затверджена 5 квітня 1710 р. в м.Бендерах (теперішня територія республіки Молдова), офіційно фова звучала так: ПРАВОВИЙ УКЛАД ТА КОНСТИТУЦІЯ ВІДНОСНО ПРАВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРІЗЬКОГО. Даний документ передбачав створення незалежної української держави в межах етнографічної національної території. В підготовці проекту Конституції 1710 року, окрім безпосередньо гетьмана Пилипа Орлика, брали також участь А.Войнаровський, Г.Герцик, К.Гордієнко, Л.Горленко та інші відомі представники як військових, так духовних і світських кіл тогочасного українського суспільства. Ця Конституція після свого прийняття діяла декілька років на Правобережній Україні до 1714 року.
Пам’ятками політико-правові думки українського народу є також статті та інші акти Б. Хмельницького.
На початку ХХ ст. Українську конституційно-правову думку яскраво представлено проектами Конституції Миколи Міхновського (“Основний Закон самостійної України-Спілки народу українського”, 1905 р.) та Михайла Грушевського (“Конституційне питання і українство в Росії”, 1905р.)
Система прав і свобод громадянина, закріплених Конституцією України
... інших джерелах конституційного права; відповідність історичному характерові їх виникнення і розвитку. Закріплюючи права і свободи людини і громадянина, Конституція України не визначає їх системи, але передбачає певну послідовність їх викладення у другому розділі «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Залежно ...
Яскравою сторінкою історії українських конституцій є період УНР-ЗУНР (1917-1923 рр.), котрий представлений як низкою конституційних актів (чотири Універсали Української Центральної Ради, Конституція УНР, Закони УНР про державні символи, громадянство, національно-персональну автономію і т.ін., ), Тимчасовий основний закон ЗУНР, її законодавство, Акт злуки від 18 січня 1919р.
Першим актом, який безпосередньо започаткував національне конституційне право України, можна вважати IV Універсал Української Центральної Ради (1918).
Він політико-правовим чином сформував, проголосив Україну як незалежну, самостійну і суверенну державу На основі Універсалу було розроблено цілий ряд документів українського ренесансу, зокрема Конституцію УНР 1918 р., яка хоч і не була введена в дію, однак стала своєрідним акумулятором традицій надбань українського правничого досвіду.
Невід’ємною складовою історії українських конституцій є акти конституційного характеру Карпатської України (зокрема Тимчасова Конституція Карпатської України 1939 р.) та документи Української Головної Визвольної Ради (УГВР) 1940-1950рр. (зокрема Тимчасовий устрій УГВР 1944р.)
Певний слід в історії українських конституцій залишили Конституції УРСР 1919 (її редакція від 1925р.), 1929, 1937 та 1978 років.
Слід зазначити, що про дійсно національне конституційне право в Україні у цей період часу не могло бути й мови ні за формою, ні за змістом (тогочасна Україна була квазідержавою, право якої за змістом було декларативним, політичним, формальним).
Панування радянської концепції конституціоналізму було припинено з прийняттям 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. Ці документи стали віхою, яка започаткувала відродження (або можна сказати народження) нового українського права.
Доречно знати те, що колишній режим марксистсько-ленінської концепції конституційного права ґрунтувавсь на безапеляційному твердженні, що право — це вираження волі пануючого класу, яка піднята до закону і визначається матеріальними умовами існування цього класу, а державне право — це знаряддя пануючого класу, засіб втілення в життя політики сили, реалізація гасла: «Боротьбою здобувається право».
Джерела конституційного права закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя — надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних, соціально-психологічних та інших відносин.
Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суверенітету народу. В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного та адміністративно-територіального будівництва, побудови органів державної влади. Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер. І це цілком природно, оскільки конституційне право — найбільш «політизована» галузь національної системи права.
Державне право України
... України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні ... Верховної Ради України. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України. Президент України складає таку ... влади. Повноваження Президента України визначаються Конституцією України. Стаття 2. Президентом України може бути громадянин України ...
Об’єктом конституційного права є політика, яку, звичайно, розглядають як відносини класів і соціальних груп щодо державної влади. Основним змістом політики є здійснення влади.
Акти, в яких акумулюються політичні рішення, що прийманугься в процесі здійснення влади, мають виняткове, принципове значення. Вони є предметом спеціальної уваги законодавця, їм притаманний особливий механізм реалізації, особливий характер відповідальності суб’єктів конституційно-правових відносин. Конституційно-правова відповідальність є різновидом політико-правової відповідальності.
Важливою ознакою джерел конституційного права є їх вольовий характер. Проблема вольового наповнення джерел конституційного права має неабияке значення для теорії і практики. Державна воля, яка матеріалізується в правових актах, — надзвичайно складне соціальне явище. Тут переплітаються матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та інші фактори. Воля — це елемент психіки, одна з найважливіших її функцій.
Що означає втілити волю в закон? У загальному вигляді це означає надати конкретній волі загальнообов’язкового характеру» втілити її у правовому акті, який в разі потреби охороняється силою держави. Тут воля переплітається з владою: воля не має соціальної ваги, якщо її реалізація не забезпечується владою,, яка при потребі може застосувати примус. У той же час треба мати на увазі, що не можна звести сутність влади до примусу, до насильства.
Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творення права самим народом. Причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини — відносини влади.
В останній час в Україні стала реальністю й така безпосередня форма демократії, як референдум (прийняття громадянами шляхом голосування законів, інших рішень з важливих питань загальнодержавного та місцевого значення).
Порядок підготовки і проведення всеукраїнського та місцевих референдумів регулюється Конституцією України, Законом України від 3 липня 1991 р. «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», а також іншими законодавчими актами України.
Цей Закон передбачає, що рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до законодавчих актів Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, нормативних актів Президента України, Кабінету Міністрів України, виконавчих і розпорядчих органів державної влади Автономної Республіки Крим, підзаконних актів міністерств і відомств України та Автономної Республіки Крим, рішень місцевих рад.
Рішення, прийняті місцевими референдумами, мають вищу юридичну силу по відношенню до рішень рад, на території яких вони проводилися. Закони, інші рішення, що прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження державними органами і можуть бути скасовані або змінені лише у порядку, передбаченому Законом про всеукраїнський та місцеві референдуми.
Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об’єднують і матеріальні, і процесуальні норми. В конституційному праві і матеріальні, і процесуальні норми об’єднуються в одному акті, що обумовлено, насамперед, вимогами законодавчої техніки.
Організація діяльності Адміністративних судів України
... Реферат присвячений проблемам оргінзації діяльності адміністративних судів, тому будуть розглянуті насамперед, такі загальні питання, як поняття адміністративної юстиції, розвиток та місце адміністративного судочинство як інститут судової влади ... прав особи і громадянина . Судово-правова реформа в Україні здійснюється на підставі Концепції, схваленої постановою Верховної Ради України ... акти й ...
Типовими у цьому відношенні є різноманітні регламенти, які детально впорядковують процедуру діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України.
Процесуальними актами певною мірою можна вважати також Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р., Закон «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999р., Закон «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р. Більшість норм цих актів є нормами процесуального права. На жаль, таких актів досить мало, хоч потреба в них надзвичайно велика.
Впорядковування процедур — важлива умова ефективної роботи державних органів, дотримання ними законності і правопорядку.
Або, можна сказати простіше, слід вдосконалити систему управління державної влади у широкому розумінні цього слова.
І нарешті, варто мати на увазі, що більшість джерел конституційного права виходять за межі права: можна говорити про економічні джерела (наприклад, відносини власності), політичні (програми і платформи діяльності політичних партій, інші документи політичного характеру), соціальні (соціальна діяльність класів, соціальних груп, громадських об’єднань), соціально-психологічні (різноманітні психологічні установки, мораль).
Види джерел конституційного права
У своїй сукупності джерела конституційного права утворюють надзвичайно складну як за структурою, так і за змістом динамічну систему, елементами якої є акти, що містять конституційно-правові норми.
Множинність конституційних відносин та різноманітність їх об’єктів обумовлюють різні види правових приписів, а відтак — різноманітність видів джерел конституційного права.
Це, між іншим, зобов’язує законодавця дбати про форми вираження і способи інституціоналізації суспільних відносин, тобто про опосередкування цих відносин відповідними конституційно-правовими нормами.
Так, у відповідності зі ст. 91 Конституції, Верховна Рада України приймає закони України, постанови та інші акти. Така організована визначеність форм правотворчості й правозастосування має принципове значення: Верховна Рада зобов’язана приймати саме такі акти. Кожен із видів актів Верховної Ради має своє функціональне призначення, закріплює (регулює) певний вид суспільних відносин. Найважливіші із цих відносин регламентуються за допомогою законів, тобто актів нормативного характеру.
Правозастосувальна діяльність знаходить своє опосередкування в актах-постановах, деклараціях, зверненнях, заявах. Прикладом таких актів може бути Звернення Верховної Ради України до Північноатлантичної асамблеї (ПАА) від 3 червня 1992 р. (з приводу прийняття Верховною Радою Російської Федерації 21—22 травня 1992 р. Постанови «Про правову оцінку рішень вищих органів державної влади РРФСР щодо зміни статусу Криму, прийнятих у 1954 р.» та Заяви до Верховної Ради України).
Чи значить це, що Верховна Рада України не може прийняти інших актів, що вона обмежена зазначеним переліком?
Треба думати,, що ні. Практика знає випадки, коли Верховна Рада України приймала акти, яких немає у вказаному переліку. Так, 12 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла застереження до Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, підписаної від імені України 8 грудня 1991 р. в Мінську, в якому вона визначила своє ставлення до цієї організації.
Повноваження Конституційного Суду України
... сумлінно виконувати високі обов'язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина”.(ст.17.ЗПКС) 2 Функції та повноваження Конституційного Суду України Функціями Конституційного Суду України є основні напрями чи ...
В Конституції України у ст. 106 є вказівка на те, що Президент України на основі і на визнання Конституції і законів України видає укази й розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України. Кабінет Міністрів України видає постанови і розпорядження: (ст. 117 Конституції України).
Ст. 144 Конституції надає право органам місцевого самоврядування приймати рішення в межах повноважень, визначених законом.
Говорячи про згадані акти, треба мати на увазі, що не всі з них є джерелами конституційного права. Такими є ті з них, які містять норми конституційного права.
Класифікувати джерела конституційного права можна, наприклад, у залежності від способів правотворчості, У такому разі вони можуть поділятися на:
- акти референдумів;
- нормативні акти територіальних громад та органів місцевого самоврядування;
- санкціоновані державою звичаї., традиції;
- акти, що є результатом втілення норм міжнародного права;
- угоди, договори, конвенції та інші акти, які укладає Україна з іншими державами.
Закон — найбільш універсальний…
