Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи — Право — и — Каталог статей — ы курсовые сочинения аудиокниги

Реферат

Реферат по теме: Специалисты по неугрожающим правам, как обеспечить социальную задницу физического лица.

Стаття 294 . Право на ім’я

1. Фізична особа має право на ім’я. 2. Физическое лицо имеет право транскрибировать имя и регистрацию имени в соответствии со своей национальной традицией. 3. У разі перекручення імені фізичної особи воно має бути виправлене. Как только документ будет скручен правильно, этот документ будет заменен. Как только закрутка корректируется на одну и ту же массовую информацию, невозможно одновременно исправить одну и ту же массовую информацию.

Стаття 295 . Право на зміну імені

1. Физическое лицо, достигшее шестнадцатилетнего возраста, вправе изменить свои извинения и порядок, установленный законом. 2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право у порядку, встановленому законом, за згодою батьків або одного з батьків, з ро вона проживає, чи піклувальника змінити своє прізвище та ім’я. 3. Согласно физическому лицу отца, оно может быть изменено во время смены имени отца. 4. Псевдонимы, принадлежащие физическому лицу, могут быть изменены, если они применяются в соответствии с законом. 5. Псевдоним физического лица может быть изменен по закону в случае восстановления лодки.

Стаття 296 . Право на використання імені

1. Физическое лицо имеет право використововать свое имя во всех сферах своей деятельности. 2. Використання імені фізичної особи в літературних та інших творах як персонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою, а після її смерті – за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, — батьків, братів та сестер. 3. Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що грунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди. 4. Ім’я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення. 5. Ім’я потерпілого від правопорушення може бути обнародуване лише за його згодою. 6. Ім’я учасника цивільного спору, який стосується особистого життя сторін, може бути використане іншими особами лише за його згодою. 7. Победа писем буквами имени физического лица в мире массовой информации литературных произведений не нарушает закон.

13 стр., 6379 слов

Фізична особа як суб’єкт цивільного права

... фізична особа” вужче за поняття “людина”. Правоздатність фізичної особи - це здатність людини мати цивільні права і обов'язки. Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнення цивільних прав та обов'язків. Отже,правоздатність - це лише ... термінології змінилося,що і зумовило повернення до категорії “фізична особа”, яка вживається в усіх європейських правових системах. У зв'язку ...

Стаття 297 . Право на повагу до гідності та честі

1. Кожен має право на повагу до його гідності та честі. 2. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. 3. Физическое лицо имеет право быть убитым перед судом в позе заистьі гідности и чести.

Стаття 298 . Повага до людини, яка померла

1. Кожен зобов’язаний шанобливо ставитися до тіла людини, яка померла. 2. Кожен зобов’язаний шанобливо ставитися до місця поховання людини. 3. В момент издевательства над душой народа яка умер, а за издевательство над членами семьи близкие родственники могли иметь право получить образование в основной и нравственной школе.

Стаття 299 . Право на недоторканність ділової репутації

1. Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. 2. Физическое лицо может явиться в суд в позе о разрушении своей репутации.

Стаття 300 . Право на індивідуальність

1. Фізична особа має право на індивідуальність. 2. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Стаття 301 . Право на особисте життя та його таємницю

1. Фізична особа має право на особисте життя. 2. Само физическое лицо является источником его особой жизни и способности узнавать от него других людей. 3. Физическое лицо имеет право быть защищенным занавесками мебели его особой жизни. 4. Вы обеспечиваете особую жизнь физического лица, вас могут бросить другие люди за разум, но зловоние — мстить за приметы правши, что одобрено судом.

Стаття 302 . Право на інформацію

1. Физическое лицо имеет право свободно собирать, обрабатывать, изымать и отображать информацию. Збирання, зберигання, викорстання и распространение сведений об особой жизни физического лица без згоди не допускаются, кроме випадки, в силу закона и лишены интересов народных добродушных людей. Также не разрешается сбор информации, такой как суверенный секретарь или конфиденциальная информация юридического лица. 2. он физическое лицо, которое распространяет информацию, зобу суждено вести себя конфиденциально. 3. Вважається, що інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов’язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування), є достовірною. такую информацию может предоставить физическое лицо, которое не обязано пересматривать надежность урожая и его не подозревают в простоте.

Стаття 303 . Право на особисті папери

1. Особисті папери (документи, фотографії, щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо) фізичної особи є її власністю. 2. Знакомство со специальными документами, їх викториання, зокрема путем публикации, можно лишить физического образца, так как зловоние сохраняется. 3. В дополнение к особой жизни физического индивида необходима особая жизнь индивида, для тех, кто победил, включая способ публикации, требуется год индивида. 4. У разі смерті фізичних осіб, визначених частинами другою і третьою цієї статті, особисті папери можуть бути використані, у тому числі шляхом опублікування, лише за згодою їхніх дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, — батьків, братів та сестер.

36 стр., 17537 слов

Право муниципальной собственности

... данной работы является муниципальная собственность Российской Федерации. Цель исследования – изучить право муниципальной собственности, как самостоятельной формы собственности. Задачи исследования: изучить вопрос формирования муниципальной собственности в Российской Федерации, выявить содержание, назвать субъекты и объекты права муниципальной собственности, ...

Стаття 304 . Розпоряджання особистими паперами

1. Физическое лицо, которому принадлежит особенность крыльца, может спать, так как буквы формы упорядочены им даже в контексте его смерти.

Стаття 305 . Право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів

1. Фізична особа має право вільно ознайомлюватися і використовувати, зокрема шляхом опублікування, будь-які особисті папери, передані до фонду бібліотек або архівів, з додержанням прав фізичних осіб, визначених частинами третьою та четвертою статті 303 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором, на підставі якого роц передані особисті папери.

Стаття 306 . Право на таємницю кореспонденції

1. Физическое лицо имеет право на список очистки, судебное разбирательство, телефонные звонки, телеграфные сообщения и другие виды переписки. Листи, телеграми тощо є власністю адресата. 2. Листья, телеграммы, которые могут быть обработаны, закрыты посредством публикации, лишены лица, которое отправлено их, этому получателю. В качестве переписки необходимо разделить особую жизнь физического лица в этом доме, поскольку викторианская жизнь, отмеченная способом публикации, требуется для года этого человека. 3. В момент смерти физического лица як отправил корреспонденцию, и получатель корреспонденции при публикации может быть лишен физических лиц в силу части четвертой статьи 303 Кодекса. У разі смерті фізичної особи, яка направила кореспонденцію, і адресата, а також у разі смерті фізичних осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу, кореспонденція, яка має наукову, художню, історичну цінність, може бути опублікована в порядку, встановленому законом. 4. Корреспонденция, как физическое лицо, может быть передана на запрос судна, если необходимо его доказать, что может быть полезно для последнего запроса. Інформація, яка міститься в такій кореспонденції, не підлягає розголошенню. 5. Уничтожение конфиденциальной корреспонденции может быть разрешено судом випадках, установленным законом, с помощью «забигання злочинови чи зъювання истины до часа уголовного расследования», как и в случае других способов зацикливания на неинформации.

Стаття 307 . Захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок

1. Физическое лицо можно увидеть на фотографиях, в фильмах, по телевидению и видео более года. Годы человека в знаке фото, кино, телевидения и видео могут начаться, а также могут быть показаны на улицах во время митингов, конференций, собраний и публичных посещений. 2. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов’язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою. 3. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.

Стаття 308 . Охорона інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах

1. Фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті – за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу. Згода, яку дала фізична особа, зображена на фотографії, іншому художньому творі, може бути після її смерті відкликана особами, визначеними частиною четвертою статті 303 цього Кодексу. Витрати особи, яка здійснювала публічний показ, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору, відшкодовуються цими особами. 2. Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди. Фізична особа, яка позувала авторові фотографії, іншого художнього твору за плату, а після її смерті – її діти та вдова (вдівець), батьки, роцес та сестри можуть вимагати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору за умови відшкодування автору або іншій особі пов’язаних із цим збитків. 3. Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.

5 стр., 2455 слов

Немайнові права фізичної особи

... Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, До особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують їй соціальне буття, належать: право на ім'я; право ... 3) права фізичної особи що перебуває в стаціонарі, які полягають в тому, що фізична особа, яка перебуває ... про діагноз та методи лікування фізичної особи. Однак це право може бути обмежено, наприклад, для осіб, ...

Стаття 309 . Право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості

1. Фізична особа має право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. 2. Фізична особа має право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості. Цензура роцессу творчості та результатів творчої діяльності не допускається.

Стаття 310 . Право на місце проживання

1. Фізична особа має право на місце проживання. 2. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 311 . Право на недоторканність житла

1. Житло фізичної особи є недоторканним. 2. Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду. 3. У невідкладних випадках, пов’язаних із рятуванням життя людей та майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, законом може бути встановлено інший порядок проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в них огляду та обшуку. 4. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 312 . Право на вибір роду занять

1. Фізична особа має право на вибір та зміну роду занять. 2. Фізичній особі може бути заборонено виконувати певну роботу або обіймати певні посади у випадках і в порядку, встановлених законом. 3. Використання примусової праці забороняється. Не вважаються примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Стаття 313 . Право на свободу пересування

1. Фізична особа має право на свободу пересування. 2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. 3. Фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. 4. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. 5. Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом. 6. Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров’я людей.

15 стр., 7429 слов

Реферат спадкове право

... смерті. Отже, спадкування – перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Звідси випливає, що спадкове право – це сукупність правових норм, ... обов’язків спадкодавця іншій особі-спадкоємцю. Закон визначає певні вимоги щодо особи заповідача. Право на заповіт має фізична особа є повною цивільною дієздатністю (ч.1 ст. 1234 ЦК України). ...

Стаття 314 . Право на свободу об’єднання

1. Фізичні особи мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації. 2. Належність чи неналежність фізичної особи до політичної партії або громадської організації не є підставою для обмеження її прав, надання їй пільг чи переваг.

Стаття 315 . Право на мирні зібрання

1. Фізичні особи мають право вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо. 2. Обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону.

Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Право на життя

1. Фізична особа має невід’ємне право на життя. 2. Фізична особа не може бути позбавлена життя. Фізична особа має право захищати своє життя та здоров’я, а також життя та здоров’я іншої фізичної особи від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом. 3. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою. 4. Забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя. 5. Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої фізичної особи. Стерилізація недієздатної фізичної особи за наявності медичних та соціальних показань може бути проведена лише за згодою її опікуна, з додержанням вимог, встановлених законом. 6. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує дванадцяти тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки. У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від дванадцяти до двадцяти восьми тижнів. Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності за медичними та соціальними показаннями, встановлюється законодавством. 7. Повнолітня жінка має право за медичними показаннями на штучне запліднення та перенесення зародка в її організм.

Стаття 282 . Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров’ю

1. Фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров’ю.

Стаття 283 . Право на охорону здоров’я

1. Фізична особа має право на охорону її здоров’я. 2. Охорона здоров’я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією та законом.

5 стр., 2111 слов

Роботодавець як суб єкт трудового права

... лише тоді суб'єктом трудового права, якщо буде зареєстровано як роботодавець і матиме право вимагати укладати трудові договору. У той самий час роботодавцем може бути решта організацій — юридична особа, яке вважається створеним ...

Стаття 284 . Право на медичну допомогу

1. Фізична особа має право на надання їй медичної допомоги. 2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. 3. Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. 4. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування. 5. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника. 6. Надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.

Стаття 285 . Право на інформацію про стан свого здоров’я

1. Повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров’я. 2. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров’я дитини або підопічного. 3. Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров’я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами. 4. У разі смерті фізичної особи члени її сім’ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.

Стаття 286 . Право на таємницю про стан здоров’я

1. Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. 2. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. 3. Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел. 4. Фізична особа може бути зобов’язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.

Стаття 287 . Права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров’я

1. Фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров’я, має право на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката. 2. Фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров’я, має право на допуск до неї священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.

Стаття 288 . Право на свободу

1. Фізична особа має право на свободу. 2. Забороняються будь-які форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу.

Стаття 289 . Право на особисту недоторканність

1. Фізична особа має право на особисту недоторканність. 2. Фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню. 3. Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається. У разі жорстокої, аморальної поведінки фізичної особи щодо іншої особи, яка є в безпорадному стані, застосовуються заходи, встановлені цим Кодексом та іншим законом. 4. Фізична особа має право розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам.

12 стр., 5738 слов

Особисті немайнові права авторів — Право — и — ...

... В науці цивільного права розрізняють дві групи особистих немайнових прав: 1. Особисті немайнові права, пов'язані з майновими правами. 2. Особисті немайнові права, не пов'язані з майновими правами. До першої групи відносяться права, що складають ... іншу особу, а також за навмисне приниження честі й гідності особи винний може бути притягнений до кримінальної відповідальності. Притягнення ж порушника ...

Стаття 290 . Право на донорство

1. Повнолітня дієздатна фізична особа має право бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин. Донорство крові, її компонентів, органів та інших анатомічних матеріалів, репродуктивних клітин здійснюється відповідно до закону. 2. Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом. 3. Фізична особа може дати письмову згоду на донорство її органів та інших анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити його. У разі імплантації органів та інших анатомічних матеріалів члени сім’ї, близькі родичі донора мають право знати ім’я особи реципієнта.

Стаття 291 . Право на сім’ю

1. Фізична особа незалежно від віку та стану здоров’я має право на сім’ю. 2. Фізична особа не може бути проти її волі розлучена з сім’єю, крім випадків, встановлених законом. 3. Фізична особа має право на підтримання зв’язків з членами своєї сім’ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває. 4. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України

Стаття 292 . Право на опіку або піклування

1. Малолітня, неповнолітня особа, а також фізична особа, яка визнана недієздатною або цивільна дієздатність якої обмежена, має право на опіку або піклування.

Стаття 293 . Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля

1. Фізична особа має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення. 2. Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду. 3. Фізична особа має право на безпечні для неї продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту).

4. Фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

Особисті немайнові відносини, як предмет цивільно-правового регулювання.

Вступ

I. Поняття особистих немайнових прав у цивільному законодавстві України

4 стр., 1636 слов

Особисті немайнові права та обов язки подружжя

... особистих немайнових прав учасників підприємницької діяльності 1 , Необхідно підкреслити, що найважливіші особисті немайнові права врегульовані Конституцією України. Особливо потрібно звернути увагу на ст. ст. 27—33. В цих статтях закріплюються права людини на ...

1. Зміст особистого немайнового права

2. Здійснення особистих немайнових прав

3. Обмеження особистих немайнових прав

II. Види особистих немайнових прав

2.1 Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи

2.2 Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної

особи

III. Захист особистих немайнових прав

3.1 Законодавчій захист

2. Судовий захист

3. Адміністративний захист

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Проблема особистих немайнових прав особи, громадянина є однією з

найважливіших у цивілістиці. Кожна особа у правовій державі має відчувати

свою правову та соціальну захищеність; повага до особистості є в такому

суспільстві нормою повсякденного життя. Організація Об`єднаних Націй

визначає права людини як “права, які притаманні нашій природі і без яких ми не можемо жити як люди”. Їх справедливо називають також “спільною мовою людства”.

Особисті права людини нерозривно пов’язані з такими поняттями, як

рівність, свобода, недоторканість особи. І це природно, тому що ідеї

рівності, свободи і недоторканності протягом всієї історії цивілізації

використовувалися в боротьбі нового зі старим, прогресивного з

консервативним.

Іншими словами, міру свободи особи в суспільстві необхідно прямо

проектувати на міру справедливості і свободи самого суспільства. Україна

намагається гармонізувати своє законодавство до загальноєвропейських

стандартів, основні з яких містяться в Загальній декларації прав людини

від 10 грудня 1948 р., Європейській конвенції про захист прав і основних

свобод людини від 4 листопада 1950 р., Міжнародному пакті про громадянські та полтичні права від 16 грудня 1966 р., Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р., Декларації глав держав – учасниць Співдружності незалежних держав про міжнародні зобов`язання у сфері прав людини і основних свобод від 24 вересня 1993 р., Законі України “Про уповноваженого Верховної Ради з прав людини” від 23 грудня 1997 р., інших міжнародних договорах, що прийняті Організацією Об`єднаних Націй, Організацією по безпеці та співробітництву в Європі, Радою Європи та іншими міжнародними організаціями.

Закріплюючи особисті немайнові права в конституції, держава забезпечує

їхнє правове регулювання комплексно, тобто за допомогою норм ряду галузей права. У рамках комплексного регулювання особистих немайнових прав необхідно виділяти цивільно-правовий аспект. У зв’язку з цим у теорії Були висловлені дві точки зору на цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав. Довгий час панувало уявлення про те, що цивільне право не регулює, а лише охороняє особисті немайнові права. Проте правове регулювання й охорона прав не можуть протиставлятися, оскільки регулювання означає охорону прав, а їхня охорона здійснюється шляхом регулювання відповідних відносин.

Роль і можливості цивільно-правового регулювання особистих немайнових прав визначаються предметом цивільного права. Цивільне право поряд із майновими відносинами (що складають ядро цивільного права) регулює пов’язані з ними особисті немайнові відносини, а також особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими.

12 стр., 5573 слов

Цивільне право України

... особистих прав. Як і всі правові відносини, цивільні правовідносини мають свій склад суб'єкти цивільних правовідносин. До них належать фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни чи піддані, особи без і, особи ... та запровадженні принципово нових норм цивільного права. 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА В УКРАЇНІ Цивільне право — галузь права України, яка регулює майнові й особисті ...

I. Поняття особистого немайнового права

Особисті немайнові права можна визначити як права специфічні.

Специфіка їх полягає в тому, що вони не несуть в собі економічного змісту,

не мають грошової оцінки. Це випливає з їх назви — немайнові права.

Індивідуалізація особистості — ще одна важлива ознака особистих

немайнових прав. Це дає змогу відрізняти суб’єктів права від інших,

визначаючи їх своєрідність, самобутність, а іноді і неповторність. При

індивідуалізації немайнові права мають переваги над майновими.

Особисті немайнові правовідносини займають вище місце ніж

хрестоматійні для цивільного права майнові відносини і це підкреслює

важливість даного виду відносин у цивільно – правовій системі.

Аналізуючи статтю 269 ЦК України, слід зазначити, що особисті

немайнові права – це юридично гарантовані можливості, які довічно належать кожній фізичній особі за законом і характеризуються немайновістю та особистістю.

Для характеристики особистих немайнових прав особи слід керуватися

такими ознаками:

  • > Дане право належить кожній особі – це означає, що воно належить усім без винятку особам (фізичним і юридичним) за умови, що наявність цього права

в особи не суперечить її сутності. При цьому всі особи рівні у можливості

реалізації та охорони цих прав;

  • >
  • Дане право належить особі довічно – це означає, що воно належить фізичній особі до моменту смерті, а юридичній особі – до моменту припинення;
  • > Дане право належить особі за законом – це означає, що підставою його

виникнення є юридичний факт (подія або дія), передбачений законом.

Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту народження (створення), наприклад, право на життя , здоров`я, свободу та особисту недоторканість, ім`я (найменування) тощо. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виникати в осіб з іншого моменту, передбаченого законом, наприклад, право на донорство особа має лише з моменту досягнення повноліття, а право на зміну імені має особа, яка досягнула 16 років, тощо;

  • > Дане право є немайновим – це означає, що в ньому відсутній майновий

(економічний) зміст, тобто фактично неможливо визначити вартість цього

права, а відповідно і блага, що є його об`єктом, у грошовому єквіваленті;

  • >
  • Дане право є особистісним – це означає, що воно не може бути відчужене (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи – носія цих прав та / або передане іншим особам.

Що стосуєть правової природи особистих немайнових прав, то на сьогодні їх цивілістична природа в літературі фактично не оспорюється. Однак окремими авторами особистим немайновим правам приписується крнституційно – правова природа. В Конституції України, зокрема в розділі другому, закріплюються основні особисті права громадян, однак у ній неможливо та й недоцільно передбачити основні способи реалізації та охорони цих прав.

1. Зміст особистого немайнового права

Стаття 271 ЦК України: “Зміст особистого немайнового права становить

можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою

поведінку у сфері свого приватного життя”.

Зміст будь-якого цивільного права складає сукупність повноважень

(правомочностей), котрі має носій цього права. До повновжень, які складають загальний зміст особистих немайнових прав ЦК відносять можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого особистого (приватного) життя.

Однак з огляду на те, що загальні повноваження, які складають зміст

будь-якого суб`єктивного права можуть бути згруповані за трьома напрямками:

а) повноваження на власні дії, тобто можливість здійснювати носію даного

права певні передбачені законом активні діяння, що спрямовані на реалізаціюсвого права;

б) повноваження вимагати певних дій з боку інших осіб, тобто

можливість задля реалізації свого права вимагати певної поведінки вцд іншихосіб;

в)повноваження вимагати захисту свого порушеного права, тобто

можливість застосусати передбачені законом засоби впливу на особу, яка

порушила, створила загрозу порушення, оспорює чи не визнає відповідне

право, — слід зауважити, що стосовно особистих немайнових прав ЦК не

виділяє конкретних загальних активних повноважень. Це кваліфіковане

умовчення законодавця є цілком виправданим, оскільки з огляду на

неоднорідність даної категорії прав неможливо сформулювати повноваження, які б носили універсальний характер для всіх без винятку особистих немайнових прав. І тому ЦК обмежився лише загальною вказівкою, більш детально конкретизуючи її щодо кожного конкретного права окремо. Аналізуючи зміст особистих немайнових прав, слід також зауважити, що фізична особа не просто має повноваження визначати власну поведінку в сфері свого приватного життя, а вчиняти це вона може вільно та на власний розсуд. Це означає, що при визначенні своєї поведінки фізична особа користується тільки доброю волею та власними інтересами. І тому у випадку, коли поведінка зумовлюється іншими мотиваційними чинниками, наприклад, насильством, погрозою, обманом, або ж буде вчинятися не на власний розсуд фізичної особи, наприклад, під впливом наркотичного, алкогольного чи іншого сп`яніння, то така поведінка може бути визнана неправомірною та такою, що не складає зміст особистиго немайнового права.

2. Здійснення особистих немайнових прав

Здійснення особистих немайнових прав фізичної особи підпорядковується загальним правилам стосовно здійснення цивільних прав, встановленим ст. 12 ЦК. Крім того, важливим є те, що здійснення особистих немайнових прав — це одна із стадій їх реалізації, під час якої фізична особа, вчиняючи юридичне значимі діяння (дії або бездіяльності) безпосередньо або через інших осіб трансформує об’єктивно існуюче право, у вигляді норми права, в право суб’єктивне, у вигляді створених для себе прав та обов’язків.

Фізична особа повинна сама вчиняти юридичне значимі дії, які

спрямовані на реалізацію відповідних особистих немайнових прав.

Однак в окремих випадках, фізична особа внаслідок тих чи інших

обставин, які переважно пов’язані з недостатнім життєвим досвідом чи станом здоров’я, не здатна самостійно реалізовувати особисті немайнові права. І тому ЦК передбачає спеціальні випадки, коли можливе здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб іншими особами. Так, зокрема, визначається, що в інтересах:

а) малолітніх осіб особисті немайнові права можуть здійснюватись їх

батьками (усиновителями) та опікунами;

б) неповнолітніх осіб — їх батьками (усиновителями) та

піклувальниками;

  • в) осіб, які визнані судом недієздатними — їх опікунами;

г) повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров’я не можуть

здійснювати свої особисті немайнові права, і не визнані при цьому

недієздатними — їх піклувальниками.

В ідеальному варіанті будь-яке здійснення особистих немайнових прав

фізичних осіб повинно проходити безперешкодно, своєчасно та в повному обсязі. Принаймні відповідні гарантії повинні надаватись особі з боку держави та територіальних громад, які діють в особі відповідних органів.

Конституція України і інші закони забеспечують здійснення фізичною

особою своїх особистих немайнових прав. При цьому дане забезпечення повинно проходити не лише шляхом заборон щодо порушення цими органами тих чи- інших особистих немайнових прав фізичних осіб, але й шляхом покладення на них обов’язку здійснювати відповідні діяння, які спрямовані на допомогу фізичним особам в здійсненні та захисті цих прав.

Однак для повноти забезпечення здійснення фізичними особами особистих немайнових прав ЦК вводить загальне правило, згідно якого діяльність фізичних та юридичних осіб не може зрушувати особисті немайнові права інших фізичних осіб, незалежно від того, чи пов’язані вони певними взаємними правами та обов’язки один щодо одного, чи ні. Цим самим етично узаконюється загальна заборона здій-овати діяльність, якою можуть бути порушені особисті немайнові права, внаслідок чого вона пускається неправомірною.

3. Обмеження особистих немайнових прав

Незважаючи на пріоритетність особистих немайнових прав порівняно з

іншими цивільними правами, на їх невідчужуваність від особи носія та

неможливість відмови від них чи позбавлення їх з боку інших осіб, ЦК

передбачає можливість обмеження особистих немайнових прав фізичної особи за обсягом та змістом. Тобто, дані права не можуть бути визнані абсолютними, тобто такими, що здійснюються фізичними особами незалежно від будь-яких обставин.

Коментована стаття не передбачає конкретних обставин, за яких особисті

немайнові права можуть бути обмежені. Натомість встановлюється правило, за яким зазначається ієрархічність обмеження особистих немайнових прав. Так, зокрема, якщо особисте немайнове право встановлюється в Конституції України, то і обмежено воно може бути виключно Конституцією України (ст. 64 Конституції України), а не в ЦК чи іншими законами. Так, наприклад, окремі особисті немайнові права, що передбачені Конституцією України, наприклад, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України), право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49 Конституції України) тощо можуть обмежуватись в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч.2 ст. 64 Конституції України).

При цьому, якщо особисте немайнове право передбачене в Конституції України і після цього відтворене в ЦК чи іншому законі, то його обмеження все одно можливе тільки у випадках, якщо це передбачено в Конституції України.

Натомість, якщо особисте немайнове право встановлюється в ЦК чи в

законах, то обмежене воно може бути відповідно тільки ними. Так, зокрема,

право на індивідуальність (ст. 300 ЦК) може бути обмежене у випадках, якщо його реалізація заборонена законом чи суперечить моральним засадам суспільства. При цьому слід розрізняти загальні межі реалізації особистих немайнових прав (див. коментар до ст. 13 ЦК) і спеціальні межі, які характерні лише окремим особистим немайновим правам, наприклад, право на інформацію про стан здоров’я фізичної особи може бути обмежене, коли інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров’я, або погіршити стан здоров’я її батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, зашкодити процесові лікування (ч.З ст. 285 ЦК).

Ще одне питання стосується того, що оскільки перелік особистих

немайнових прав є не вичерпним (ч.З ст. 270 ЦК), то яким чином можна

обмежити особисті немайнові права фізичних осіб, які не передбачені ані в

Конституції України, ані в ЦК або інших законах. У цьому випадку слід

застосовувати загальні положення про обмеження цивільних прав.

II. Види особистих немайнових прав

Особисті немайнові права належать усім без винятку фізичним особам

незалежно від віку, дієздатності, інших обставин, зокрема від того, де та у

зв’язку з якими подіями життя вони перебувають.

Слід зазначити, що основна частина особистих немайнових прав виникає узв’язку з народженням і з моменту народження, тобто вони є природними правами людини. Для інших момент їх виникнення не має точної фіксації, він пов’язується з різними обставинами, які зумовлюються багатьма чинниками.

Тому момент виникнення особистих немайнових прав можна визначити як специфічний. У новому ЦК України визначено дві підстави виникнення особистих немайнових прав — народження людини і припис закону.

В літературі існує й інша думка: немайнові права можуть виникати в

результаті юридичних дій (право особи на інформацію, тобто правомірні дії

суб’єкта цивільного права, вчинені незалежно від наміру викликати певні

правові наслідки, які проте можуть виникнути внаслідок закону), при

настанні певних подій (кожній людині від народження належить право на ім’я незалежно від її вольової поведінки) або породжуватися актами компетентних органів (набуття особою права на опіку внаслідок визнання її у встановленому законом порядку недієздатною).

ЦК України поділяє особисті немайнові права фізичної особи за

спрямованістю або за цільовим призначенням на дві групи: ті, що

забезпечують природне існування фізичної особи (глава 21) і ті, що

забезпечують її соціальне буття (глава 22).

Можна також взяти за основу поділу порядок виникнення особистих

немайнових прав: на такі, що належать фізичним особам від народження, і

такі, що їм належать за законом. (ч.І ст. 270 ЦК України).

Так. різні види особистих немайнових прав можна зібрати у три правові

інститути:

1) права на немайнові блага, втілені у самій особистості;

2) право на особисту недоторканність, свободу; право на життя та

охорону здоров’я;

3) право на недоторканність особистого життя.

За цільовим спрямуванням особисті немайнові права пропонується

класифікувати на:

1) особисті немайнові права, спрямовані на індивідуалізацію

особистосте (право на ім’я, право на честь, гідність, ділову репутацію та

ін.);

2) особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення фізичної

недоторканності особи (життя, свобода, вибір місця перебування, місця

проживання тощо);

3) особисті немайнові права, спрямовані на недоторканність

внутрішнього світу особистості та її інтересів (особиста та сімейна

таємниця, невтручання у г.ріїватне життя, честь і гідність).

1. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування

фізичної особи

До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування

фізичної особи, відповідно до глави 21 ЦК України, слід відносити:

  • V Право на життя;
  • V Право на здоров`я;
  • V Право на безпечне довкілля;
  • V Право на свободу та особисту недоторканість;
  • V Право на сім`ю, опіку, піклування та патронатне виховання.

Головним, фундаментальним правом людини є право на життя. Існування цього права обумовлено самим існуванням людини, воно є найбільш природним.

Невід’ємне право на життя кожної людини проголошено на міжнародному рівні. Вперше міжнародно-правова регламентація права на життя була дана у Загальній декларації прав людини 1948 р. Стаття 3 Декларації проголошує, що кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність, однак не містить тлумачення цього права. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р. у ст. 2 закріплює положення про те, що право кожної особи на життя не тільки проголошується, а й охороняється законом. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. в ст. 6 встановлює, що право на життя є невід’ємним правом будь-якої людини, яке охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

Стаття 27 Конституції України проголошує: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Обов’язок держави — захищати життя людини.» ЦК України у ст. 281 «Право на життя» закріплює невід’ємне право на життя кожної фізичної особи. Відповідно до ч. 2 цієї статті особа не може бути позбавлена життя і має право його захищати від протиправних посягань будь- якими засобами, не забороненими законом.

Складним і дискусійним завжди було саме поняття життя. Можна сказати, що життя — це фізичне, духовне та соціальне функціонування людини як комплексного біосоціального організму. Життя є триваючим процесом, а тому важливе значення має визначення моменту появи життя і моменту його припинення. Для права ці проблеми пов’язані із визначенням юридичне значимих фактів та їх правовими наслідками.

Характерною особливістю права на життя є те, що його виникнення чи

припинення у більшості випадків не залежить від волі управомоченої особи.

Народження та смерть людини — особливий різновид юридичних фактів, що належать до подій. Під юридичним фактом народження розуміється початок самостійного дихання дитини.

Частина 6 ст. 281 ЦК України приділяє увагу питанням штучного

переривання вагітності. Перспективне законодавство визнає суб’єктом права лише ту дитину, яка народилася живою, а до народження дитина є лише можливим майбутнім суб’єктом права.

Початок і кінець життя людини являють собою юридичний факт — подію, з якою пов’язані виникнення, зміна, припинення правовідносин.

Щодо смерті, то розрізняють смерть клінічну та біологічну. Клінічна

смерть передбачає можливість відновлення життєдіяльності, але в суворо

обмежений період.

У стані клінічної смерті громадянин є суб’єктом права. Це означає, що

медичні працівники зобов’язані надавати йому допомогу. Моментом смерті, таким чином, є незворотне припинення діяльності мозку, яке визначається медиками за спеціально розробленими ознаками.

Людина може передчасно припинити своє життя шляхом самогубства.

У нинішній час юристів, медиків і усе суспільство хвилює проблема

евтаназії. Термін «евтаназія» у перекладі з грецької означає «легка,

щаслива смерть». Так звана Цюріхська декларація, прийнята на міжнародному симпозіумі Світової федерації «Право померти» від 14 жовтня 1998 р. містить таке визначення евтаназії: «дієздатні дорослі особи, які переносять жорстокі та нестерпні страждання, мають право на отримання медичної допомоги з метою покінчити з життям, якщо це їхня постійна, добровільна і усвідомлена вимога».

ЦК України у ч. 4 ст. 281 закріплює положення, яке забороняє

задовольнити прохання фізичної особи про припинення її життя. Можливість дослідів визнається ч. З ст. 281 ЦК України та Основами законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. (ст. 45).

За ЦК України, медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою. Відповідно до ст. 28 Конституції України, жодна людина без її згоди неможе бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Серед особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, ЦК України називає право кожної фізичної особи на охорону здоров’я (ст. 283).

Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону

здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права у ч. 1 ст. 12 визнає право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров’я, а згідно зі Статутом Всесвітньої організації охорони здоров’я, який був прийнятий Міжнародною конференцією охорони здоров’я у Нью-Йорку і підписаний 22 липня 1946 р., здоров’я є станом повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не лише характеризується відсутністю хвороб чи фізичних дефектів.

Відповідно до ч. 2 ст. 283 ЦК України охорона здоров’я забезпечується

системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою

Конституцією України та законом. Частина 3 ст. 49 Конституції України

передбачає, що у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно, а існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Частина 1 ст. 38 Основ та ч. 2 ст. 284 ЦК України надають фізичній

особі, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй

медичної допомоги, право на вибір лікаря та вибір методів лікування

відповідно до його рекомендацій. Якщо інформація про хворобу особи може погіршити стан її здоров’я, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров’я фізичної особи, обмежити їх можливість ознайомитися з окремими медичними документами (ч. З ст. 285 ЦК України).

ЦК України пропонує: якщо інформація про хворобу фізичної особи може по гіршити стан її здоров’я або погіршити стан здоров’я батьків

(усиновителів), опікуна, піклувальника, зашкодити процесові лікування,

медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров’я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомитися з окремими медичними документами. ЦК України забороняє вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Особистими немайновими правами, що забезпечують природне існування фізичної особи, є право на свободу та право на особисту недоторканність.

Згідно зі ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та

особисту недоторканність. Статті 3 і 5 Загальної декларації прав людини,

ст. 7 та п. 1 ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права

також закріплюють це право кожної людини.

ЦК України присвячує названим правам дві окремі статті — ст. 288

«Право на свободу» і ст. 289 «Право на особисту недоторканність». Свобода

включає у себе економічну, політичну та індивідуальну свободу. Під фізичною свободою розуміється можливість належати собі у конкретному фізичному світі, рухатися, переміщуватися у просторі. До сфери індивідуальної свободи входять такі блага, як особисте та сімейне життя, задоволення суто індивідуальних потреб, моральні відносини тощо. Якщо в результаті примусу обмежується фізична свобода особи, то автоматично обмежується його політична, економічна та індивідуальна свобода.

Право на свободу включає заборону будь-якої форми фізичного чи

психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних

напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення дій, що порушують публічний порядок, а також тримання фізичної особи в неволі (частини 2 ст. 288 ЦК України).

Право на особисту недоторканність розкривається у ст. 290 ЦК України як право, згідно з яким фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню (ч. 2 ст. 289).

10 грудня 1984 р. Генеральна Асамблея 00Н прийняла Конвенцію протии катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання». Цей документ був підписаний Україною 27 лютого 1986 р.

Частина 3 ст. 289 ЦК України містить положення, згідно з яким фізичне

покарання батьками (усиновителями), опікунами, піклувальниками,

вихователями малолітніх дітей та підопічних не допускається.

З 27 вересня 1991 р. набула чинності в Україні Конвенція про права

дитини,» яка була прийнята Генеральною Асамблеєю 00Н 20 листопада 1989р.

Цьому міжнародно-правовому акту відповідають положення нового Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р, а саме статті 7, 150, 164, 170 та ін.

Стаття 290 ЦК України закріплює право повнолітньої дієздатної фізичної

особи бути донором крові та її компонентів. З точки зору суспільства

перевагу слід надавати здоров’ю живої людини, хоч слід також поважати

пам’ять померлого. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р., донорство крові та її компонентів є добровільним актом волевиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання у наукових дослідженнях.

Право на сім’ю закріплено у ст. 291 ЦК України: фізична особа незалежно

від віку та стану здоров’я має право на сім’ю. Частина 3 ст. 16 Загальної

декларації прав людини та ч. 1 ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і

політич ні права визначають сім’ю природним і основним осередком

суспільства та держави.

Конституція України у ст. 51 проголошує: «Сім’я, дитинство,

материнство батьківство охороняються законом.»

Нині ст. З Сімейного кодексу України ви значає сім’ю первинним та

основним осередком суспільства і вказує на те, щі сім’ю складають особи,

які спільно проживають, пов’язані спільним побутом мають взаємні права та обов’язки. Право особи на сім’ю визначено у ст. 4 Сімейного кодексу України і включає: право на створен ня сім’ї; право кожної особи на проживання в сім’ї; право кожної особи на пова гу до свого сімейного життя. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фі зичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 4 ст. 291 ЦК України).

Це положення збігається зі ст. 32 Конституції, згідно з якою ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, ст. 12 Загально декларації прав людини та ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Відповідно до ч. 2 ст. 291 ЦК України фізична особа не може бути проти ї

волі розлучена з сім’єю, крім випадків, встановлених законом, а згідно з ч.

і ст. 4 Сімейного кодексу України особа може бути примусово ізольована від сім’ лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 292 ЦК України закріплює право малолітньої, неповнолітньої

особи а також фізичної особи, яка визнана недієздатною або цивільна

дієздатність яко обмежена, на опіку або піклування. Детальніше норми щодо опіки та піклу вання розкриваються відповідними статтями ЦК України та гл. 19 Сімейного кодексу України. Дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на проживання у сім’ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку; ні забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності; на збереження права користування житлом, у якому вонг — проживала до встановлення опіки або піклування; на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.

Частина 1 ст. 293 ЦК України закріплює право фізичної особи на

безпечне для життя і здоров’я довкілля, а також право на достовірну

інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів

побуту, а також право на її збирання та поширення.

Відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне

для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Назване право належить до абсолютних особистих немайнових прав. Це суб’єктивне право відображає перш за все міру можливої поведінки самої управомоченої особи. Право на одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров’я населення закріплене у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р.

2.2 Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття

фізичної особи

До особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної

особи, згідно з главою 22 ЦК України слід відносити:

  • V Право на ім`я;
  • V Право на честь, гідність та ділову репутацію;
  • V Право на індивідуальність;
  • V Право на зображення та голос;
  • V Право на особисте життя;
  • V Право на особисті папери та таємницю кореспондеції;
  • V Право на інформацію;
  • V Право на свободу творчості;
  • V Право на вибір роду занять;
  • V Право на місце проживання;
  • V Право на недоторканість житла;
  • V Право на пересування;
  • V Право на свободу об`єднань;
  • V Право на мирні зібрання.

Глава 22 ЦК України містить ряд статей, пов’язаних із правом фізичної

особи на ім’я. Право громадянина на ім’я забезпечує особі правову

індивідуалізацію. Традиційно це право надає його носієві юридичне

забезпечену можливість мати ім’я і вимагати від оточуючих, щоб його

називали власним іменем.

В широкому розумінні під ім’ям особи розуміють власне ім’я грмадянина,

його по батькові та прізвище. У Декларації прав дитини 1959 р. проголошено, що «дитині від народження має належати право на ім’я». Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 7 Конвенції про права дитини.

Відповідно до ст. 146 Сімейного кодексу України ім’я дитини

визначається за згодою батьків, а в разі народження дитини жінкою, яка не

перебуває у шлюбі і за умови відсутності добровільного визнання батьківства — матір’ю дитини. За ч. 2 ст. 295 ЦК України фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції. Стаття 295 ЦК України надає право фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років, змінити своє прізвище та ім’я у порядку, встановленому законом, а фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років наділяється правом змінити своє прізвище за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника. Согласно физическому лицу отца, оно может быть изменено во время смены имени отца (ч. З ст. 295 ЦК України).

Що стосується прізвища фізичної особи, то воно може бути змінене відповідно до закону у разі реєстрації шлюбу або визнання його недійсним.

Використання імені може бути обмежене в таких випадках, наприклад,

використання імені фізичної особи в літературних та інших творах як

персонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою, а після її смерті—

за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає — батьків, братів чи

сестер.

Важливими особистими немайновими благами є честь, гідність та ділова

репутація фізичної особи.

Згідно зі ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його

гідності. Ніхто не повинен зазнавати такого, що принижує його гідність,

поводження і покарання, а також посягання на його честь та репутацію

(статті 5, 12 Загальної декларації прав людини; статті 7 і 17 Міжнародного

пакту про громадянські і політичні права).

На думку ряду авторів, зі словом «честь» пов’язується оцінка

суспільством моральних та інтелектуальних якостей людини, а зі словом

«гідність» — усвідомлення самою людиною факту, що вона володіє

незганьбленими моральними та інтелектуальними якостями. Враховуючи те, що честь і гідність є особистими немайновими благами, невіддільними від особистості, можна вважати, що це право виникає з моменту народженнят людини.

В юридичній літературі досить часто право на честь і гідність та право

на ділову репутацію об’єднуються в одне суб’єктивне право громадян.

Відповідно до ЦК України право на недоторканність ділової репутації є

самостійним особистим немайноьим правом фізичної особи (ст. 299), а право на повагу до гідності та честі міститься у ст. 297, в якій вказано, що

кожен має право на повагу до його гідності та честі, а гідність та честь

фізичної особи є недоторканними.

Автори вказують на те, що якщо право на честь і гідність належить

кожній особі, то носіями ділової репутації можуть бути далеко не всі

суб’єкти цивільного права, наприклад, не можуть мати ділову репутацію

непрацюючі пенсіонери, інваліди, які не мають фізичної можливості займатися певною справою та ін. Із цього робиться висновок, що ділову репутацію можуть мати громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність та юридичні особи.

Серед особистих немайнових прав ЦК України визнає і право фізичної

особи на індивідуальність, тобто право на збереження своєї національної,

культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір

форм та способів вияву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені

законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Фізична особа має право на особисте життя, самостійно визначаючи своє

особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб, зберігаючи у

таємниці обставини свого особистого життя. У повному обсязі це право у

чинному цивільному законодавстві ще не закріплено. Визначено лише правовий режим певних відомостей про особисте життя окремих осіб. Немає в цивільному законодавстві також ефективних специфічних заходів захисту права громадянина на таємницю особистого життя.

Право на особисті папери дає можливість громадянину перешкодити третім особам доступ до особистої документації В ПК України йдеться про правову охорону особистих паперів — документів, фотографій, щоденників та інших записів, особистих архівних матеріалів тощо.